Коли поезія за визначенням «це те, що зникає у перекладі», шана й подяка належиться людям, які роблять все для її збереження. Особливо яскравою у цій когорті є постать Григорія Кочура. Завдяки його натхненній праці українці зарахували до своєї (як казав Х. Л. Борхес) «бібліотеки симпатій» чимало шедеврів світової літератури рідною мовою. Розпочався цей життєвий шлях у селі Фесківці Менського району на Чернігівщині 17 листопада 1908 року в родині селянина. До літератури юного Кочура навернули книжки Максима Рильського, раннього Тичини і найбільше – Миколи Зерова. 

По закінченні школи стає студентом Київського інституту народної освіти. Це була епоха недовгого, але такого плідного цвітіння українського відродження 1920–х. Він опинився, мабуть, найстараннішим – і найобдарованішим – учнем того відродження. Перш за все, учнем чудового поета і філолога Миколи Зерова, незабаром загиблого разом зі всім тим відродженням.