Наверное, сегодня уже никто не сомневается в том, что нам достались не лучшие руководители государства. И хотя «каждый народ имеет ту власть, которую заслуживает», «Обозреватель» задался вопросом: можно ли избавиться от действующих Президента и премьер-министра, используя конституционные механизмы? Ответ на него в формате пресс-конференции дал директор Института глобальных стратегий Вадим Карасев и директор Киевского института проблем управления им.Горшенина Кость Бондаренко.
«Никто не даст нам избавленья: ни Бог, ни царь и ни герой», - процитировал первые строки «Интернационала» Вадим Карасев. Но есть еще такое «модное» слово, как «импичмент», - напомнил политолог.
В контексте импичмента Президента Украины Виктора Ющенко Вадим Карасев рассказал о двух подходах к этой теме: рациональном и конъюнктурном. С точки зрения рационализма, импичмент не нужен никому, - убежден политолог. Посудите сами: «зачем импичмент, если через десять-одиннадцать месяцев будут президентские выборы? Зачем ввергать страну в новый, достаточно серьезный политический кризис, тем более, на фоне экономического кризиса, на фоне социального кризиса, будоражить общество, страну?» - спрашивает Вадим Карасев.
Второй рациональный аргумент против импичмента – опасность создания некой «традиции импичмента», которая опасна, прежде всего, для кандидатов на роль главы государства. «Первый Президент Украины ушел досрочно», - вспоминает политолог. Если же и третьего постигнет та же судьба, кандидаты в будущие президенты фактически «согласятся на то, чтобы создавать плохой прецедент для украинской политической культуры». «Когда два из трех президентов досрочно складывают свои полномочия по тем или иным обстоятельствам, процедурам и причинам, это означает ослабление поста президента для будущего президента», - считает Вадим Карасев.
Если бы претенденты на президентское кресло мыслили рационально, такие доводы должны были бы убедить их в нецелесообразности «реанимировать, реабилитировать, раскручивать идею импичмента ныне действующего Президента».
Но, увы, рациональное мышление – слишком большая роскошь для наших политических «элит». А потому, скорее всего, в их мотивации будут преобладать конъюнктурные мотивы. «Конъюнктурные причины, которые могут нейтрализовать эти рациональные причины и могут стать дополнительными катализаторами намерений раскручивания идеи импичмента», по словам Вадима Карасева, таковы. Прежде всего, это скрытое «намерение нынешних хозяев Кремля тем или иным способом добиться срочного прекращения полномочий Виктора Ющенко» с целью получить «прогнозируемого партнера». «Поэтому я думаю, что эти центры будут в той или иной степени создавать условия для того, чтобы внутри Украины идея импичмента не умирала и продолжала свое существование», - убежден политолог. В доказательство этих намерений Вадим Карасев приводит «холодные войны», проводимые «старшим братом», - информационную и газовую.
«Чтобы постоянно блефовать, шантажировать Президента, чтобы действительно не допустить его переизбрания», политические оппоненты Виктора Ющенко играют с рейтингами. Так, Вадим Карасев убежден, что периодически озвучиваемая цифра поддержки Виктора Ющенко в 2-3% есть не что иное, как миф. Такие «рейтинги» «специально нагнетаются, как специально нагнетается идея импичмента, поскольку те, кто ее нагнетает, прекрасно понимают реальные возможности реально действующего Президента для переизбрания, реальный рейтинг», который, согласно данных закрытых исследований, составляет не менее 7% и не пока более 10%.
«Тема импичмента никуда не уйдет», - делает вывод Вадим Карасев. «Я думаю, что с этой темой импичмента мы сроднимся, - добавил политолог. - По крайней мере, до того срока, когда это перестанет иметь смысл, поскольку начнется официальная избирательная президентская кампания, где это всё не будет иметь никакого юридического значения».
Отставка Кабинета Министров и его главы «сейчас невозможна» – «просто не будет голосов». Но если рассуждать в теоретической плоскости, то тут, по словам Вадима Карасева, возможны два варианта. Первый осуществится, если «Партия регионов сдаст 150 мандатов и сделает работу Верховной Рады недееспособной», за чем последуют досрочные выборы и формирование нового Кабмина. Но в такую возможность политолог не верит по той причине, что «регионалы» в такой своей инициативе не смогут получить поддержку коммунистов, которые «вряд ли пойдут против воли Кремля».
Второй вариант – «если ситуация в экономике и социальной сфере выйдет из-под контроля». В таком случае «игрок» по имени «кризис» дополнится улицей – «еще одним буйным, массовым, стихийным, не конвенциональным игроком». «Вот тогда на волне социального протеста могут быть какие-то неожиданности, связанные с пребыванием Юлии Тимошенко на посту премьер-министра».
Кость Бондаренко на 90% погодився із висновками свого колеги. «Я не вірю в імпічмент як у якийсь дієвий крок чи якусь дієву акцію», - заявив він. Більше того, «я не вірю в те, що імпічмент в принципі можливий». «Так само я не вірю в те, що найближчим часом можлива відставка уряду, тому що технічно здійснити і перший, і другий варіанти надзвичайно важко».
Політолог вбачає у такому стані речей руку «карми», а тому «ми будемо ще деякий час приречені жити, спостерігаючи за тим, як наші колишні побратими Майдану поливають один одного брудом і один одному підставляють підніжки».
Кость Бондаренко зазначив, що імпічмент у будь-якій країні – надзвичайно складна з технічної точки зору процедура, яка триває близько одного року. Окрім того, на його думку, буде «надзвичайно важко» знайти передбачені Конституцією 3/4 голосів у парламенті, «навіть при найнесприятливіших розкладах для Віктора Ющенка».
Але найцікавішим в українській новітній історії імпічментів є те, що з 1995 року пропозиція імпічменту Президенту лунала сім разів, шість з яких озвучувала Юлія Тимошенко, «чи, принаймні, говорила про процедуру імпічменту». І всі ці нагадування про імпічмент виникали саме напередодні «різноманітних виборчих кампаній». Тому Кость Бондаренко не дивується, що це слово знов лунає – адже президентські вибори не за горами.
І хоча імпічмент «втілювати важко, і не від однієї політичної сили це залежить», це «модне» слово можна використовувати «в технологічних цілях», адже «не треба нести якусь відповідальність, сказавши слово «імпічмент». Зокрема, задля того, щоб «нівелювати всі позитиви тієї чи іншої особи, в даному випадку – Президента. І навіть, можливо, викреслити його ім’я з історії у позитивному контексті».
На відміну від Вадима Карасьова, Кость Бондаренко не вірить у так звану «руку Москви» у протистоянні по лінії Ющенко-Тимошенко. «Насправді, Росія не вірить жодному із українських політиків», - переконаний політолог. Він визнав, що стосунки між українськими політиками накладаються на «складні стосунки в російському політикумі, які також пов’язані з газом». «Після того, як колишній Президент Росії став прем’єром, він дуже хотів би, щоби газ залишався бізнесом – тепер уже на рівні прем’єрів. Хоча це дуже не подобається Президенту Російської Федерації». Тому, «коли хтось говорить у російському політикумі, що треба робити ставку на Тимошенко, йому одразу опонують і кажуть, що Тимошенко не можна вірити так само, як і Ющенко, так само, як Януковичу, тому що будь-який український політик, коли прийде до влади, одразу буде займати позицію, яку свого часу демонстрував Мазепа. Кожен український політик, який їздить у Москву за підтримкою, тримає дулю в кишені».
На переконання Костя Бондаренка, російське керівництво намагається «максимально стравити Ющенка і Тимошенко, максимально послабити українських політиків з тим, коли хтось прийде до влади наприкінці 2009 – на початку 2010 року, з’явитися до цього політика і сказати: «Пора платити по векселях – ми ж вам допомагали».
Сценарій із складанням Партією регіонів 150 депутатських мандатів задля гіпотетичного переформатування складу Кабміну Кость Бондаренко вважає мало ймовірним. «Перебувати в опозиції завжди зручніше у таких умовах, ніж перебувати при владі. Зрозуміло, що Партія регіонів в цьому випадку нічого не втрачає». Єдине джерело невизначеності залишається лише всередині стану «регіоналів», адже ця політична сила «не монолітна, не контролюється однією людиною, не контролюється єдиним центром».
І хоча «деякі парламентські фракції розглядають питання складання своїх депутатських мандатів», відставка уряді залишається «надзвичайно складним варіантом».
Кость Бондаренко не виключає можливість появи ще одного «гравця» - натовпу знедолених людей. Але, за словами політолога, сьогодні важко прогнозувати, хто очолить цей рух – «Це може бути як Стєнька Разін, як Нестор Махно, так і Лех Валенса». Але точно не представник нинішньої політичної «еліти».
У 2009 році «замкнутий трикутник» може відійти у минуле, - прогнозує Кость Бондаренко. Політолог не виключає, що статися це може «радикальним» шляхом – «внаслідок неконституційних і не зовсім законних і легітимних дій».
З свого боку, «як громадянин України, на наступних виборах я не віддам голосу ні Ющенку, ні Тимошенко, ні Януковичу, тому що вважаю, що всі троє мають піти із політичного життя бажано у політичне небуття».
