В результаті, сотні тисяч волонтерів в США та ЄС займаються просвітництвом наркоманів, повій, перевихованням рецедивістів; прищеплють молоді ті, чи інші цінності, популяризують спорт та здоровий спосіб життя, тощо.

В Україні бюджетні кошти громадським організаціям теж виділяються, зокрема й молодіжним. Вони доволі невеликі: цього року в зв’язку з економічною кризою на проекти, що стосуються молоді та дітей знайдено всього 5 мільйонів гривень. Втім, і це також гроші, які можуть бути використані з максимальною віддачею у майбутньому, а можуть бути банально відмиті.

Саме тому, я як платник податків вирішив зайти на сайт міністерства сім’ї, молоді і спорту і з’ясувати, в яких же молодіжних напрямках розходиться мною зароблене та бюджету віддане? Виявилося, що найбільші суми в цому році (та й і у минулих роках) отримали на свою діяльність припартійні молодіжки. Водночас, проекти інших об’єднань задовольнилися, за рідким виключенням, або значно меншими сумами (в рази), або ж взагалі нічим.

Розвиток студентського самоврядування у виконанні підростаючого покоління регіоналів (виділено 100 тис. грн) або ж виховання молоді у патріотичному дусі молодими костенківцями (140 тис. грн.) виявилися для міністерства важливішими за аналогічне виховання тільки вже, для прикладу, активістами фонду „Молода Україна”. (0 гривень) Приклади можна наводити і далі.

Неважко спрогнозувати наслідки такого фінансування. Політичні бали для „дорослих” партійних структур - ось у що переплавляють молоді політики ресурси держбюджету. В результаті, вітчизняні платники податків фінансують зі своєї кишені діяльність агітаторів партій, за які можливо й не збираються голосувати.

Справжній же, позаполітичний, молодіжний третій сектор, немов бідний родич, стоїть в цій ситуації далеко обабіч фінансових потоків держави. Хоча в першу чергу він і повинен отримувати з її боку максимальну підтримку, оскільки значно частіше має не меті саме допомогу людям, а не піар своїх керівних політичних структур.

Не мені одному хотілося б, аби партії самотужки винаймали для своєї молоді санаторії. Оплачували їй харчування та дорогу на різноманітні семінари, форуми, симпозіуми та інші заходи, де під виглядом реалізації різноманітних проектів відбувається банальне попоповнення їхніх лав за народні кошти. Проте, хто ж відмовиться від дармовщинки?

Дана ситуація не дивує, адже має системну причину: Мінсім’ї з усіма його підрозділами, в тому числі й експертними комісіями, формується політиками, а отже, і діє в інтересах політиків. Громадськість до процесу розподілу коштів на молодіжні потреби практично не причетна.

З великою вірогідністю мені закинуть, що, мовляв, в українському законодавстві немає такого поняття як припартійна молодіжка, і де-юре всі молоді батьківщини та рухи є незалежними молодіжними громадськими організаціями. Але це ж лише, де-юре. Де-факто, молодіжки - це структурні підрозділи партій, створені для безпосередньої роботи з виборцем.

Шо робити? Перш за все треба відділити мухи від котлет – розмежувати молодіжну громадську діяльність від молодіжної політичної діяльності. Необхідно законодавчо визначити поняття припартійної молодіжки, а також критерії відповідно до яких та чи інша молодіжна громадська організація відноситься державою до цього статусу.
Потрібно також прописати, що
держава може фінансувати лише молодіжну громадську діяльність. Політичну ж діяльність, в тому числі і молодіжну, мають оплачувати партії.

По-друге, потрібен такий механізм, за якого кошти на проекти молодіжних громадських організацій розподілятимуться утвореним при міністерстві самоврядним органом самих же громадських організацій. Роль держави за таких обставин має звестися лише до контролю реальності (нефіктивності) членів цієї громадської експертної комісії, а також до стеження за сумлінним виконанням підтриманих нею проектів.

Якщо ж народні депутати вже дуже хочуть зробити щось хороше і для підростаючого політикуму також, то нехай зобов’яжуть партії (самих себе тобто) виділяти обов’язкову квоту для членів припартійних молодіжок у списках до всіх рад. Цього нововедення молоді політики чекають від них значно більше за кошти.

Микола Єременко, політолог,
голова дискусійного клубу „Відкрите коло”