«Більш за все хочеться, щоб син сам став на ноги і пішов...»
Перед вами історія сім’ї, яка бореться за повноцінне життя свого сина. Маленькому Івану Седляру ще немає і трьох рочків. Він хворий на ДЦП.
Перш за все – це історія сім’ї, яка бореться за свою дитину. Консультація за консультацією, лікування за лікуванням. Тато Віталій Олександрович та мама Людмила Іванівна намагаються покращити життя своєму важкохворому синочку. Сім’я протягом майже трьох років не втрачає надії, шукає можливості допомогти своїй дитині. За ці роки зроблено дуже багато.
«Іван народився з важкою родовою травмою, але лікарі не визнають до цього часу, що це їхня провина, – говорить мама Людмила Іванівна, – адже я родила першу дитину у достатньо пізньому віці, мені було майже 36 років. Проте належного ставлення до мене з боку лікарів не було. Остаточний діагноз поставили Івану у чотиримісячному віці, коли вже його викручували такі корчі, що несила було на це все дивитися...».
Звичайно, життя жінки повністю змінилося після народження хворої дитини. «Спочатку було дуже важко...Ти не знаєш, до кого бігти за допомогою, де шукати таких необхідних грошей, – говорить мама хлопчика, – адже лікування коштує недешево. За ці роки чого тільки ми не перепробували, де тільки ми не були: і на курсах, і по лікарнях їздили,і в бабок були».
Нарешті після довгих років поневірянь сім’я отримала досить відчутні позитивні зміни в історії хвороби сина після лікування у Міжнародній клініці відновного лікування у м. Трускавці. Після першого курсу лікування хлопчику стало значно краще. Про це батьки раніше могли лише мріяти! Іван може навіть деякий час сам стояти!
Зараз Іван може сидіти, ходити (поки що за підтримки батьків). Він досить активний, охоче прислухається до нашої розмови і реагує на звернення до нього чарівною посмішкою. Щоправда, йому це дається нелегко, і найважче – це зосередитися на якомусь предметі, оскільки хлопчик не тримає голівки, проте Іван – справжній богатир! І я не втримуюсь від захоплення: «Молодець! Молодчинка», коли Іван старанно переступає ніжками, щоб перейти через усю кімнату. Потім я ще й ще повторюватиму ці слова, бо Іван неодноразово демонстрував мені свою вправність і явно намагався мені сподобатися!
Зараз сім’я Седлярів збирається на наступне планове лікування до м. Трускавця, до цієї ж клініки, і терміново потребує грошей. Лікування, проживання, харчування в клініці для хлопчика та його мами буде коштувати недешево – майже шість тисяч гривень (точна сума 5.935 грн). «Це, – каже мама Іванка, – найдешевше проживання у клініці, все залежить від конкретних грошей, які ви можете проплатити, бо, відповідно, вартість самого лікування зростає пропорційно до ваших фінансових можливостей. Для нас це проживання, так би мовити, економкласу, але таке ж лікування для інших, хто має відповідні кошти, вартує понад 16 тисяч (а для іноземців ще дорожче), проте ми невибагливі у побуті, згодні на найдешевші умови проживання, аби лише оплатити відповідне лікування. Тато Івана працює водієм, його зарплата невелика. Плюс пенсія по інвалідності, яку ми отримуємо на Іванка, ото і всі наші статки. Зверталися ми за допомогою до міського Управління соціального захисту, проте нам відмовили. Кажуть, у бюджеті грошей нема... Реально нам допомагає лише Богдан Мельничук, наш депутат Ірпінської міської ради, якому щиро дякуємо за людяність і підтримку. Зараз наша сім’я змушена просити допомоги в інших небайдужих людей. Також звертаємося до журналістів: ми просимо допомогти зібрати необхідну суму на лікування сина. Більше всього хочеться, щоб він сам став на ноги і пішов... Будемо вдячні всім, хто зможе допомогти нашому Іванку».
Телефони батьків Івана: мама Седляр Людмила Іванівна (096) 489 15 02; тато Седляр Віталій Олександрович (096) 489 15 25.
Ніна КОСТЕНКО
Від редакції: Дякуємо за розуміння і підтримку родини.
