Після Другої світової війни тільки один Георгій Ткаченко грав на старосвітській бандурі і виконував старосвітський репертуар. Він перейняв кобзарську традицію від Петра Древченка. Молодь, яка цікавилася звичаями і культурою українського народу, потягнулася до Георгія Кириловича. Виник кобзарський цех, панотцем якого став учень Георгія Ткаченка, Микола Будник. Саме від останнього юнацтво переймало давню кобзарську традицію . Ті, хто почував внутрішній потяг до кобзарювання, приїздили в місто Ірпінь до Будника. Тут вчилися виготовлювати давні музичні інструменти, виконувати козацькі думи, інші вокальні твори. Тут відбувалися вечорниці, різні народні свята. Але нині лише пам’ятна дошка на будинку по вулиці Українській в Ірпені, де жив Микола Будник, нагадує, що тут палало вогнище української культури. Панотець Микола Будник помер 16 січня 2001 року, трохи не доживши до свого 48-річчя. Він народився 3 лютого. Тому щороку в лютому Кобзарський цех вшановує пам'ять свого покійного панотця. Нинішнього року вечір пам’яті Миколи Будника відбувся 21 лютого в столичному Будинку вчителя. - Микола Будник був як тепле полум’я, як свічка, що збирає навколо себе людей, - зазначив Костянтин Чеченя. Нинішній панотець Кобзарського цеху Микола Товкайло із Переяслава-Хмельницького розповів про здобутки сучасних кобзарів. - Ми повернули до життя кобзу, яка не звучала після смерті Остапа Вересая, - сказав М. Товкайло. Дореволюційні дослідники фольклору основну увагу звертали на бандуристів, а не на лірників. Бандуристи були в трьох губерніях, а лірники – в усіх. Лірників були тисячі. Більшовики винищили і бандуристів і лірників. Кобзарський цех повернув до життя ліру. Також кобзарі повертають у музичне життя торбан, або панську бандуру, популярну колись, як нині гітара. Виконавську майстерність продемонстрували лірник Ярема, кобзарі Корній Мазур, Данило Перцов, Тарас Силенко, Юрій Авдєєв і Василь Буянівський.
Кобзар зі Львова Ярослав Крисюк виконав „Думу про Марусю Богуславку”. Він згадав, що це була перша дума, яку він почув у своєму житті. Її виконував Микола Будник. Ця зустріч спонукала Ярослава Крисюка обрати кобзарський шлях.
Після Другої світової війни тільки один Георгій Ткаченко грав на старосвітській бандурі і виконував старосвітський репертуар. Він перейняв кобзарську традицію від Петра Древченка. Молодь, яка цікавилася звичаями і культурою українського народу, потягнулася до Георгія Кириловича. Виник кобзарський цех, панотцем якого став учень Георгія Ткаченка, Микола Будник. Саме від останнього юнацтво переймало давню кобзарську традицію . Ті, хто почував внутрішній потяг до кобзарювання, приїздили в місто Ірпінь до Будника. Тут вчилися виготовлювати давні музичні інструменти, виконувати козацькі думи, інші вокальні твори. Тут відбувалися вечорниці, різні народні свята. Але нині лише пам’ятна дошка на будинку по вулиці Українській в Ірпені, де жив Микола Будник, нагадує, що тут палало вогнище української культури. Панотець Микола Будник помер 16 січня 2001 року, трохи не доживши до свого 48-річчя. Він народився 3 лютого. Тому щороку в лютому Кобзарський цех вшановує пам'ять свого покійного панотця.
